Три моменти, які варто знати про Послання до Ефесян

Послання Павла до ефесян разом із Посланням до Римлян вважають класичним прикладом його мислення. Послання до Ефесян є божественним за своїм змістом і глибоким за істинами, які воно проголошує, залишаючись при цьому доступним і прагматичним у своїх настановах. Ось три моменти, які варто знати, коли ви читаєте Послання Павла до Ефесян.  

1. Послання до ефесян є навмисно широким і загальним.

На відміну від Послання до колосян, де Павло не був знайомий із людьми, до яких писав, він навчав ефесян протягом трьох років (Дії 20:31). Упродовж цього часу він регулярно навчав у школі, чим заклав широкий фундамент християнського вчення в Ефесі ще до написання цього листа (Дії 19:9, 10). Отже, те, що пише Павло, не є реакцією на єресь (як у Посланні до колосян) або на публічний скандал (як у 1 та 2 Посланні до коринтян), а є справжнім євангелієм. Послання до Ефесян є загальним у славний і величний спосіб. Це збірник істин євангельського вчення, яких він навчав ефесян як їхній пастор протягом багатьох років.   У цьому збалансованому підсумку Павло представляє дві великі функції віри: прийняти викуплення, яке здійснив Ісус Христос, і відповісти на нього новим послухом. У розділах 1–3 викладено євангельські факти. Мова про вічні Божі плани благословити Свій народ, дати нове життя тим, хто був духовно мертвий, об’єднати в єдину Церкву тих, хто був розділений та далекий, і «зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас» (Еф. 1:3–14; 2:1–10, 11–22; 3:20). Перші три розділи, по суті, ставлять запитання: «Чи повірите ви?» В останніх трьох розділах Павло описує відповідь віруючої людини на викуплення. «Ходіння» людини є одним із мотивів у посланні. Уперше цей термін з’являється при описі того, як невіруючі «ходили» у переступах і гріхах (Еф. 2:1, 2). Але, починаючи з 4-го розділу Послання до ефесян, Павло закликає віруючих «ходити» у відповідь на те, що вони повірили. Він закликає вірних поводитися гідно покликання Христа (Еф. 4:1). Далі є заклики не жити як невіруючі, а бути в любові, поводитися як діти світла й ходити у мудрості (Еф. 4:17; 5:2, 8). Розділи 4–6 ставлять запитання: «Чи виконуватимете ви це слово?»  

2. Ефеські християни були маргіналізовані.

Ефеські християни були крихітною меншістю у величезній метрополії. За оцінками, населення Ефеса становило 200–250 тис. осіб. Більшими за це місто були тільки Афіни й Рим. Найвідомішою релігією в Ефесі було поклоніння Артеміді. Однак існувало багато різних культів, включаючи поклоніння імператору. Тоді як інші релігії віталися, християнство не схвалювали. Його розглядали як загрозу честі й величі Артеміди (див. Дії 19:27). Християни Ефеса ще добре пам’ятали заколот сріблярів, коли на деяких із них напали й затягли до великого театру. Там п’ятдесятитисячний натовп розлючених людей вигукував: «Велика Артеміда ефеська!» (Дії 19:23–41). Християни в Ефесі жили в меншості, у тіні храму Артеміди, в оточенні окультизму й під загрозою насильства.   Ефеських християн відкидали не тільки язичники, а й синагога. Ще до того, як решта людей в Ефесі дізналася про євангеліє, юдейська синагога вже відкинула його, «дорогу Господню лихословили перед народом» (Дії 19:9). Маргіналізація ефеських християн стоїть на тлі вчення Павла про Церкву як Божий дім і Христове тіло (Еф. 2:11–22; 4:1–16; 5:23–30). У Христі кожен віруючий належить Йому. Таємницю вічних Божих цілей для них обʼявлено. Вони можуть бути спокійні.  

3. Церква в Ефесі зростала посеред духовної війни.

Небезпеки, з якими стикалися ефеські християни, охоплювали не лише загрози фізичного насильства чи соціальної маргіналізації, а й атаки духовних сил зла. Павло попереджає про «світоправителів», «владу» і «піднебесних духів» (Еф. 6:12). Більшості християн відомі вірші про «Божу зброю» із 6-го розділу. Можливо, менш відомими є обставини, які вплинули на написання цього тексту.   Ефес був центром магічних практик (Дії 19:18, 19). Туди запрошували магів і чаклунів. Вважалося, що вони черпають силу з поклоніння Артеміді та з інших окультних практик. У нас може виникнути спокуса сказати, що фальшивий бог – це «ніщо», а тому він не становить загрози (1 Кор. 8:4), але Павло виправляє цей зневажливий підхід і попереджає, що за ідолами стоять демони, які приймають поклоніння їм (1 Кор. 10:20). Отже, Ефес був осередком духовної темряви й демонічного гніту.   Попри загрози, церква зростала. Ефеські християни були вірними (Еф. 1:15; див. також Об. 2:1–3). Через них Господь продемонстрував те, що обіцяв: коли ми віримо в євангеліє, ми «запечатані стали Святим Духом обітниці, Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави!» (Еф. 1:13, 14).  

Ця стаття належить до серії «Три моменти, які варто знати».