Три моменти, які варто знати про книгу Амоса

Ми знаємо дуже мало про деяких пророків, але книга Амоса, як і його сучасниця, книга Ісаї, відрізняється від інших. На самому початку своєї книги Амос розповідає нам, що він був родом з Текої і що його служіння було спрямовано на Північне Ізраїльське царство. Він каже, що бачив своє видіння за два роки до землетрусу, коли Уззійя був царем в Юдеї, а Єровоам – в Ізраїлі (Ам. 1:1). Це означає, що його книгу слід датувати приблизно 760 р. до Р. Х., хоча ми не можемо точно визначити дату землетрусу. Є три особливі моменти, які ми повинні дізнатися з цієї книги.

1. Пророк мав отримати своє покликання від Бога.

Амос походив не з Ізраїля, а з південного народу Юдеї. «Утікай собі до Юдиного краю», – таким було послання Амації, священника з Бет-Елу, – «і їж там хліб, і там пророкуй» (Ам. 7:10–13). Амос був землеробом, поки Бог не наказав йому йти з Його посланням до Північного Ізраїльського царства.

Пророче покликання не залежало від родини, з якої походив пророк, чи приналежності до якоїсь гільдії професійних релігійних людей. Скоріше, воно залежало від Божого суверенного поклику служити Його речником. Бог підіймав пророків, коли цього вимагав час, і давав їм слова, щоб вони промовляли до своїх слухачів. Перед тим, як діяти, Бог обирав посланців, щоб довірити їм Своє слово. Так Господь таємно передавав Свої слова через Своїх слуг, пророків.

2. Роль пророків було пов’язано із завітом, який Бог уклав з Ізраїлем.

Роль пророка полягала в тому, аби бути посередником між Богом і Його завітним народом та проголошувати Боже слово й заохочувати людей дотримуватися Його вимог. Вони були сторожами царства і прагнули зробити царів та інших лідерів відповідальними перед Богом за їхні дії. Їх можна вважати посередниками завіту, які було посвячено тому, аби підтримувати особливий зв’язок, який Бог встановив зі Своїм народом.

Через завіт діти Ізраїля були в унікальних привілейованих стосунках. Перші послання у книзі пророка Амоса адресовано різним народам, що оточували Ізраїль (Сирія, Газа, Тир, Едом, Аммон, Моав та Юдея, див. Ам. 1:1–2:16). Потім, коли пророк нарешті звертається до Ізраїля, він передає Господнє послання цьому грішному народові: «Тільки вас Я пізнав зо всіх родів землі, тому вас навіщу за всі ваші провини!» (Ам. 3:2). У єврейському тексті підкреслено винятковість стосунків між Богом і Його народом: «Тільки вас…». Ізраїль було обрано не через більший розмір чи здібності, а просто тому, що Бог полюбив його (Повт. 7:7).

Однак унікальні стосунки принесли із собою унікальні обов’язки. Вони мали усвідомити, що підвищення до привілейованого статусу принесло із собою відповідальність. Ізраїль ніколи не отримає автоматичного благословення. Навпаки, цей народ перебував під загрозою Божого суду, не маючи змоги уникнути покарання за свої беззаконня (Ам. 3:2). Тут біблійний принцип полягає у тому, що покарання починається з Божої сім’ї (1 Пет. 4:17). Амос навчає нас, що привілеї завіту не можна відокремлювати від вимог дотримання Божих заповідей.

3. Есхатологічна орієнтованість Амоса має кілька аспектів.

Послання пророків майже завжди мало наслідки для майбутнього. Люди уявляли собі, що прийдешній день Господній буде яскравий і світлий, не розуміючи, що це буде «темнота, а не світло, і хіба він не темний, і сяйва немає у ньому» (Ам. 5:20). Вони мали зрозуміти, що радісні свята і приношення жертв не заспокоять ображеного Бога. Їхні гріхи, у тому числі й ідолопоклонство, врешті-решт призведуть до їхнього вигнання за межі Дамаску (Ам. 5:26–27). Відхід Ізраїля з обіцяної території мав стати ще одним суверенним актом Бога («І пошлю тебе…»).

Але були ще два аспекти есхатології, які подають набагато позитивнішу картину. Перший з них стосується уривка, в якому йдеться про повалений намет Давида (Ам. 9:11–12). Рід Давида посідав важливе місце в історії Ізраїля та Юдеї. Його зображено у занепалому стані, але врешті-решт вони відновляться і приєднають до себе язичників. Те, як Яків використав цей уривок у виступі Петра в Єрусалимі, підтверджує це тлумачення (Дії 15:16–17). Долучення язичників у новозавітну Церкву було виконанням Божого задуму, пророкованого через служіння Амоса.

Останнім елементом надії є те, що Бог посадить Свій народ у новому Едемі. Важливо, що попри гріх Ізраїля, Бог не відкинув його. Він відновить долю Свого народу, що, швидше за все, є есхатологічною подією, коли розпорошений народ Божий буде зібрано у Його вічному Царстві. Останні слова цього пророцтва є фактично повторним підтвердженням завітних стосунків, бо Господь завіту (зверніть увагу на використання тут завітного імені Бога, yhwh) залишається їхнім Богом, і Він виконає Свою волю щодо них (Ам. 9:11–15).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.