Три моменти, які варто знати про книгу Дій

Книга Дій Апостолів є унікальною серед книг Нового Завіту. Чотири Євангелія містять свідчення про земне служіння Ісуса, Його жертовну смерть і переможне воскресіння. Двадцять одне послання пояснює, Ким Він був, Його місію і спонукає нас відповісти вірою й любовʼю на Його викуплення. Книга Об’явлення розкриває прихований конфлікт, що стоїть за видимими негараздами світу, запевняючи нас у тому, що Агнець переміг. Але тільки книга Дій апостолів описує фундаментальні десятиліття, в які воскреслий, вознесений Господь заклав основу для Своєї Церкви.

1. Книга Дій – це прожектор, який освітлює «тунель» між Євангеліями та Посланнями.

Якби ми не мали книги Дій апостолів, то, читаючи Новий Завіт, почувалися би пасажирами в неосвітленому вагоні, коли їхній потяг в’їжджає до темного тунелю, а потім, нарешті, виходить на денне світло. Коли наші очі звикають, ми бачимо, що багато чого змінилося: нові попутники, нові машиністи та нові провідники.

Наприкінці Євангелій воскреслий Господь Ісус демонструє реальність Свого воскресіння «багатьма засвідченнями» (Дії 1:3, підсумовуючи Лк. 24, Мт. 28, Мр. 16 та Ів. 20–21). Хоча всі Його апостольські свідки були євреями, Ісус доручає їм нести Його добру новину всім народам. Наприкінці Євангелій пророцтво Івана Хрестителя про те, що Ісус хреститиме «Духом Святим і вогнем» (Лк. 3:16) досі чекає на своє виконання, що, за словами Ісуса, мало скоро статися (Лк. 24:49; Ів. 15:26).

Ми входимо до тунелю. На виході з нього ми несподівано зустрічаємо Павла, який називає себе апостолом Христа, але якого ніде не було, коли Ісус з’явився Марії, Петру та іншим. Через двадцять років після воскресіння Ісуса Павло пише листи до віруючих християн у греко-римських містах: Солуні, Галатії, Коринті, Римі, Филипах, Ефесі, Колоссах. Павло зізнається, що колись він переслідував Ісуса та Його послідовників, але тепер він усім серцем служить Ісусу як Господу. Як сталася така кардинальна зміна?

Люди, до яких пише Павло, – це ізгої, «погани», які раніше були «відлучені від громади ізраїльської, і чужі заповітам обітниці» (Еф. 2:11–13). Таким чином, бачення Ісуса про міжнародне поширення Божого благодатного Царства здійснюється. Які ж події спричинили зміщення фокуса уваги із «загублених овець» Ізраїля (Мт. 15:24) на «інших овець», не з цієї «кошари» (Ів. 10:16)?

Церкви Павла було охрещено в одному Дусі в одне тіло (1 Кор. 12:13). Вони «живуть Духом», тому мають «ходити Духом», даючи плід Духа (Гал. 5:16–25). Коли та як відбувся цей пік служіння Месії (за словами Івана) – злиття Божого Духа?

Книга Дій апостолів – це прожектор у тунелі, який дає відповіді на ці запитання. У день П’ятдесятниці Ісус хрестить Своїх учнів Святим Духом (Дії 1:4, 5; Дії 2). Пізніше Господь посилає Петра поділитися Доброю Новиною з язичниками і з подивом спостерігати, як Дух приймає їх у Божу сім’ю (Дії 10, 11). Ми зустрічаємо Савла (пізніше відомого як Павло), якого засліплює слава Ісуса та який перетворюється з переслідувача на проповідника «Єдиної Дороги» (Дії 9). Коли Павло подорожує морем і сушею, щоб нести «світло народам» (Дії 1:8; Дії 13:46, 47), ми чуємо передісторію тих церков, до яких він пише свої послання (Дії 13–28). Яким мудрим і добрим є Бог, що спонукає Луку доповнити свою «першу книгу» (третє Євангеліє) цією другою частиною.

Книга Дій пов’язує Євангелія та Послання, розповідаючи про те, як Господь Ісус заклав фундамент для Своєї Церкви, вилив Божого Духа і прийняв язичників у благодаті.

2. Воскреслий Цар Христос є головною дійовою Особою в історії Дій апостолів.

Описуючи своє Євангеліє як «все, що Ісус почав робити і чого навчав», Лука має на увазі, що Дії апостолів розповідають про те, що Ісус продовжував робити і чого навчав після того, як вознісся на небо (Дії 1:1, 2). Оскільки в Діях описано апостольські служіння Петра (Дії 1–12) і Павла (Дії 13–28), то ця книга відразу отримала назву «Дії всіх апостолів» чи «Дії апостолів». Проте Лука хоче, щоб ми знали, що справжнім Героєм, Який спрямовує та надихає зростання Церкви, є Сам воскреслий Господь Ісус.

Подібно до того, як Ісус обрав апостолів під час Свого земного служіння (Дії 1:2), так само Ісус обирає того, хто б замінив Юду і приєднався до апостолів (Дії 1:21–26). Зішестя Духа у свято П’ятдесятниці – це справа рук Ісуса: «А отож, як правицею Божою був Він вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте» (Дії 2:33). Ісус – Господь, Який поповнює число віруючих і «додає тих, що спасалися» (Дії 2:47; див. Дії 5:14; 11:21, 22). Коли потім кривий чоловік стрибав на подвір’ї храму, Петро та Іван спрямували увагу здивованого натовпу не на себе, а на справжнього Цілителя: «І через віру в Ім’я Його вздоровило Ім’я Його того, кого бачите й знаєте. І віра, що від Нього, принесла йому вздоровлення це перед вами всіма» (Дії 3:12, 16; ще раз у Дії 4:9, 10). Коли засліплений переслідувач Церкви Савл запитує: «Хто Ти, Господи?», звучить відповідь: «Я Ісус, Якого ти переслідуєш» (Дії 9:5). Ісус обирає Савла, «щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля» (Дії 9:15). Ісус – Господь, Якому Павло і Варнава передають новонавернених та їхніх старших (Дії 14:23); Господь, Який відкриває серце Лідії для Євангелія (Дії 16:14, 15); Господь, Який підбадьорює Павла в Коринті: «Я маю в цім місті багато людей» (Дії 18:10), і у в’язниці (Дії 23:11).

Книга Дій апостолів постійно звертає увагу на особисту присутність возвеличеного Господа Ісуса у Своїй Церкві через Його Духа. Христос не є відсутнім деспотом, віддаленим і неприступним. Попри те, що Ісус царює праворуч Бога на небі, Він далі є «Богом з нами» тут, на землі. Своїм могутнім Духом Він підтримує життя Церкви й керує її зростанням. Ісус виконує Свої обітниці:

    – «Я збудую Церкву Мою» (Мт. 16:18).

    – «Я не залишу вас сиротами, Я прийду до вас» (Ів. 14:18).

    – «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28:20).

Книга Дій апостолів показує нам Ісуса, живого, суверенно панівного й постійно присутнього через Свого Духа у Своїй Церкві, що поширює світло Божої благодаті аж до краю землі.

3. Книга Дій прирівнює зростання Церкви до зростання Слова.

Як і в Євангелії від Луки (Лк. 1:80; 2:40, 52; 4:14 тощо), так і в Діях апостолів Лука перемежовує свої розповіді про конкретні події з короткими описами наслідків цих подій. Після того, як тисячі людей навернулися в день П’ятдесятниці, вони «присвятили себе навчанню апостолів і спілкуванню, ламанню хліба і молитвам», ділилися ресурсами, поклонялися у храмі та їли разом (Дії 2:42–47; див. Дії 4:32–35; 5:12–16; 9:31; 16:5).

Постійною темою у цих узагальненнях є «зростання» Слова:

    – Дії 6:7: А Слово Боже зростало (auxanō), і число учнів дуже множилося в Єрусалимі (переклад автора).

    – Дії 12:24: А Слово Боже росло (auxanō) і множилося (переклад автора).

    – Дії 19:20: А Слово Господнє зростало (auxanō) та сильно поширювалося (NASB).1

Лука має на увазі зростання Церкви як кількісно, так і в духовній зрілості. Він описує зростання Церкви як «зростання Слова», бо Слово, яке проповідували апостоли в силі Духа, є непереможною зброєю, якою Христос захоплює серця, і поживою, яка приводить Божих дітей до зрілості.

Центральна роль Божого Слова в житті та місії Церкви проявляється в переважанні проповідей і промов у Діях апостолів. Ще до зішестя Духа Петро пояснює зібраним віруючим, як зрада Юди та його заміна є сповненням того, що написано у Писанні (Дії 1:15–22). У день П’ятдесятниці Петро показує, як Псалми 15 і 109, а також 2-й розділ книги пророка Йоїла передрікають воскресіння, вознесіння і злиття Святого Духа Ісуса (Дії 2:14–36). Петро та Іван свідчать перед людьми у храмі та їхніми провідниками, що тільки ім’я Ісуса спасає (Дії 3, 4). Степан розповідає про ганебну історію, як Ізраїль відкидав Божих посланців, кульмінацією якої стало вбивство Праведника Ісуса (Дії 7:2–53). Петро проповідує Добру Новину язичникам (Дії 10:34–43). Павло показує у синагогах сповнення Писання в Ісусі Месії (Дії 13:16–41; 17:2–4, 11, 17). Він також промовляє Слово до язичників-політеїстів (Дії 14:14–17), до міських філософів (Дії 17:22–31), до юдеїв (Дії 22:1–22) і до язичницьких правителів (Дії 26:1–23). Апостоли промовляють Слово, щоб розв’язати церковні суперечки (Дії 15:7–21) і навчати церковних лідерів (Дії 20:18–35). Наприкінці книги Дій апостолів Павло залишається в римській в’язниці, але він досі «з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!» (Дії 28:30, 31).

Чому так багато говориться про Слово у книзі, яку Церква назвала Діями? Книга Дій апостолів подає важливий урок: Христова Церква зростає і процвітає не завдяки аналізу ринку чи людським стратегіям, і навіть не завдяки знаменням і чудесам, якими Бог колись підтвердив свідчення апостолів (Євр. 2:3, 4; 2 Кор. 12:11, 12), а завдяки Слову благодаті, яке вони проповідували з Писання у силі Духа.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.