Три моменти, які варто знати про Євангеліє від Марка

Євангеліє від Марка – найкоротше з чотирьох Євангелій, але христологічно багате. Як і до інших Євангелій, до Євангелія від Марка потрібно підходити як до цілісної історії, аби зрозуміти його богословське послання. Читати Євангеліє від Марка як цілісну історію означає, що ціле впливає на те, як ми розуміємо будь-яку частину цього цілого.

Зважаючи на це, ось три моменти з Євангелія від Марка.

1. Марк представляє Ісуса як божественного Сина Божого.

Іноді люди думають, що Євангеліє від Марка показує нам людську сторону Ісуса, тоді як Євангеліє від Івана, послання Павла, Послання до євреїв та інші книги Нового Завіту представляють божественність Ісуса. В Євангелії від Марка Ісуса безумовно представлено як справжню людину. Він є новим Адамом, який повністю підкоряється Богу й відновлює мир, який спочатку було задумано в Едемському саду (див. Мр. 1:12, 13).

Людську природу Ісуса часто легше побачити, оскільки Ісус явно є людиною, яка живе й рухається у стародавньому світі. Він проявляє гнів, співчуття, втому, голод, страждання та Він помирає. Ми маємо визнавати й радіти цілковитій людськості Ісуса, бо наш Спаситель є справді людиною, не меншою, ніж ми.

Однак, якщо ми думаємо, що Марк представляє Ісуса тільки як справжню людину, ми значно недооцінюємо й неправильно розуміємо це Євангеліє. Слід визнати, що таких згадок було досить багато в Маркових наукових розповідях про Ісуса. Але ми не повинні упустити чіткі вказівки, які Марк дає нам на те, що Ісус має божественну природу.

У Марка 1:1 євангельська звістка – це звістка про Ісуса Христа, Сина Божого. Це вже передбачає божественність Ісуса, про що свідчать подальші згадки «Син Божий». Наступна згадка про «Сина Божого» з’являється під час хрещення Ісуса, коли надприродний небесний голос називає Ісуса Сином Божим (Мр. 1:11). Далі надприродні істоти неодноразово називають Ісуса Сином Божим (Мр. 1:24; 3:11; 5:7–10), в тому числі під час преображення, де ми бачимо проблиск божественної слави Ісуса (Мр. 9:2–7). В Євангелії від Марка жодна не одержима людина не визнає Ісуса Сином Божим аж до кінця Євангелія, де це зрештою робить римський сотник біля хреста (Мр. 15:39). Після розп’яття ми чітко бачимо у Євангелії від Марка, що Ісус дійсно воскрес із мертвих, як Він і передбачав (Мр. 16:1–8), і це також вказує на божественну славу Ісуса, яку було передбачено під час преображення.

Ми могли б також навести інші способи, якими проявляється божественність Ісуса в Євангелії від Марка, включаючи те, що Господь приходить до Свого храму (Іс. 40:3; Мр. 1:2, 3), владу, з якою Ісус прощає гріхи (Мр. 2:5, 6), Його владу над стихіями (Мр. 4:35–41) і Його владу воскрешати мертвих (Мр. 5:35–43). Таким чином Ісус у Євангелії від Марка є не тільки цілковито людиною, але й цілковито божественним.

2. Ісус чітко говорить в Євангелії від Марка про унікальну, замісну мету Своєї смерті.

Ще однією ключовою особливістю Євангелія від Марка є цілеспрямованість смерті Ісуса. Дехто стверджує, що в Євангеліях відсутнє богослов’я спокути. Але Марк спростовує цю позицію, оскільки Ісус чітко заявляє про мету Своєї смерті щонайменше у двох випадках.

Одним із найяскравіших віршів, де Ісус говорить про мету Своєї смерті, є Марка 10:45: «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». Зверніть увагу на слова «дати на викуп за багатьох», які виражають заміщення. Ця фраза віддзеркалює мову Стражденного Слуги з Ісаї 53:11–12.

Другий уривок, який демонструє замісну природу смерті Ісуса, міститься у словах про започаткування Причастя на Таємній вечері (Мр. 14:22–25). Тут Ісус показує через хліб і вино, що Його тіло і кров буде віддано за багатьох. Це знову ж таки перегукується з уривком про Стражденного Слугу з Ісаї 53 і дає зрозуміти, що Ісус хотів, аби Його смерть стала замісною жертвою. Тому потрібно продовжувати проводити Причастя в пам’ять про смерть Ісуса аж до Його другого пришестя (див. 1 Кор. 11:23–26).

3. Не применшуючи унікальності смерті Христа, Марк також подає страждання і смерть Христа як взірець для учнівства.

Одна з небезпек неправильного розуміння хреста Христового полягає в тому, що його розглядають лише як взірець високих ідеалів або жертовної любові, а не як замісну смерть. Заперечення замісної, представницької смерті Христа за грішників безумовно є серйозною богословською помилкою. Смерть Христа є унікальною й несе покарання за гріхи Його народу. Це потрібно чітко визнавати.

Водночас Марк представляє смерть Ісуса не тільки як унікальну, замісну спокуту, але і як взірець для учнівства. Ісус тричі в Євангелії від Марка пророкує Свою смерть і воскресіння (Мр. 8:31–33; Мр. 9:31; Мр. 10:33, 34), і в усіх трьох випадках поєднує слова про Своє майбутнє відкинення і страждання із закликом слідувати за Ним (Мр. 8:34–38; Мр. 9:33–37; Мр. 10:35–45). Ісус не тільки наш Спаситель, а й наш взірець вірного життя в занепалому світі (пор. 1 Пет. 2:21–25).

Висновок

Євангеліє від Марка представляє нам Спасителя, Який є цілковито божественним, цілковито людиною, і Який унікальним чином віддає Своє життя як спокуту за гріхи Свого народу. Ми спасаємося через Його смерть вірою, а також навчаємося від Нього, що шлях до слави лежить через страждання.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.