Ісус Христос: Агнець Божий

Ідея Агнця Божого наскрізь пронизує всю історію спокути. Її можна відстежити, починаючи з Книги Буття, розділ 22, коли Господь закликав Авраама вирушити на гору Морія та принести там у жертву свого сина Ісаака. Виявляючи покірність Богу, Авраам був готовий зробити це. Проте в останню мить, коли батько вже поклав зв’язаного Ісаака на жертовник та готувався встромити ножа в серце сина, Господь зупинив його, промовивши: «Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого» (Бут. 22:12). Після цього Авраам почув позаду якийсь шум, повернувся й побачив барана, що своїми рогами зав’яз у гущавині. Господь послав Аврааму ягня, щоб він приніс його в жертву замість свого сина. 

Звісно, в Книзі Буття нічого не сказано про те, що баран, якого Авраам спіймав і приніс у жертву замість Ісаака, був спокутною жертвою. Втім це була замісна жертва, і саме ця ідея лежить в основі спокутної смерті Христа. Ісус заміщає нас: Господь на Нього виливає Свій гнів за вчинені нами гріхи. Отож, Господь дає Свого Агнця і приймає Його життя як замісну жертву.

Господь на Нього виливає Свій гнів за вчинені нами гріхи.

Ще одним безсумнівним прообразом жертви Агнця Божого є Пасха. Коли Господь готувався навести на єгиптян Свою останню кару — смерть кожного єгипетського первістка чоловічого роду, і навіть наслідного принца, сина фараона, — Він звелів Своєму народу заколоти безвадних ягнят і помастити їхньою кров’ю одвірки своїх осель. Господь пообіцяв оминути Своєю карою всі будинки, на одвірках яких побачить кров ягнят (Вих. 12:3–13). Так само як кров тих ягнят врятувала народ Ізраїлю від Божого гніву, Агнець Божий викупив Свій народ від покарання, передбаченого за їхні гріхи.

Зважаючи на те, що цей образ зустрічається в Книгах Буття, розділ 22, Вихід, розділ 12, та інших старозавітних текстах, нерозумно стверджувати, що ймення «Агнець Божий» — це винахід апостола Івана. Слова Івана Хрестителя ґрунтуються на його знанні Старого завіту, Священного Писання євреїв за часів Христа. 

Хоча в першому розділі Євангелії від Івана зустрічається чимало сповнених глибокого змісту імен Ісуса — Агнець Божий, Син Божий, Месія, Син Людський тощо, — мені здається сумнівним, що Іван Хреститель, Андрій, Нафанаїл чи будь-хто з учнів цілком усвідомлювали їхнє значення. Іван Хреститель, який проголосив: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29), — пізніше був кинутий до в’язниці, звідки відправив посланців до Ісуса із запитанням: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» (Лк. 7:20). Це запитання говорить про те, що Іван, попри своє приголомшливе свідчення про Ісуса, не розумів, ким Він є насправді. Проблема полягала в тому, що в Івана Хрестителя були власні очікування. Як і всі інші, він вважав, що Агнець Божий прийде та прожене римлян. Коли ж він побачив, що Ісус лише проповідує, то вкрай збентежився.

Агнець Божий викупив Свій народ від покарання, передбаченого за їхні гріхи.

Ісус відповів посланцям Івана: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Новина“» (Лк. 7:22). Аби вгамувати сумніви Івана та підтвердити Свою божественну сутність, Ісус вказав на численні чудеса, які звершував. 

Крім того, Він звернувся до месіанського пророцтва з Книги Ісаї, де сказано: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням — відчинити в’язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу» (Іс. 61:1,2а). Цими словами Ісус наче сказав: «Іване, якби ти справді дослідив Біблію, ти б не запитував, чи я Той, хто мав прийти. Тобі не потрібно чекати нікого іншого. Ти від самого початку мав рацію. Я дійсно Агнець Божий».

Таке збентеження відчував і Петро, навіть коли промовляв своє видатне сповідання в Кесарії Пилиповій. У відповідь на запитання Ісуса, ким Його вважають учні, Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога Живого!» (Мт. 16:16). Ісус підтвердив правильність цього визнання та назвав Петра «блаженним» через розуміння того, ким насправді Він був. Однак варто було Ісусу лише сказати учням, що Йому належить постраждати та померти в Єрусалимі, як Петро одразу почав дорікати Йому: «Змилуйся, Господи, — такого Тобі хай не буде!» (Мт. 16:22б). Тільки-но Петро проголосив Ісуса Месією, а вже за мить з’ясувалося, що насправді він повною мірою не розуміє, що це означає для Ісуса.

Звичайно, ми також схильні до такої плутанини. Лише споглядаючи картину загалом, беручи до уваги хрест, воскресіння, вознесіння Ісуса та сходження Духа Святого в день П’ятидесятниці, ми починаємо усвідомлювати глибину та багатство істини, яку Господь сповістив вустами Свого посланця: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!»

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.