Чому хрещення є засобом благодаті?

Якось одна християнська сімʼя звернулася до покійного доктора Джона Ґерстнера з проханням охрестити їхню новонароджену дитину. Коли наблизився час церемонії, мати дитини запитала, чи можна відкласти хрещення, поки вона купить немовляті білу сукню для богослужіння. Ґерстнер запитав матір, яке значення має біла сукня. Вона відповіла: «Вона символізує невинність дитини». На що Ґерстнер відповів: «Якщо дитина невинна, то навіщо ми її хрестимо?» Ця коротка історія яскраво ілюструє поширену плутанину щодо природи хрещення.

Багато хто розглядає хрещення лише як релігійний або церемоніальний формальний обряд. Інші, навпаки, надають надмірного значення зовнішньому акту хрещення, вважаючи, що воно автоматично передає спасенну благодать кожному, хто його отримує. Істина ж полягає у тому, що хрещення є водночас простим і складним актом. Воно просте з того погляду, що є церемоніальним омиванням в ім’я триєдиного Бога, яке встановив Господь Ісус як знак учнівства. А складне воно в тому, що стосується точного розуміння його природи, його учасників та його дієвості. Аби правильно зрозуміти, як хрещення діє в житті Божого народу, спершу потрібно розглянути його сутність.

Хрещення, подібно до свого старозавітного відповідника (обрізання) є знаком і печаттю завіту благодаті (Рим. 4:11), що вказує на обітницю приписаної праведності Божої через віру у Христа. Це знак, оскільки він вказує за межі самого себе — на обіцяне відродження Святим Духом та очищення кров’ю Христа. Це також печатка, якою Бог підтверджує істинність цієї обітниці віруючим і їхнім дітям. Християнське хрещення — це божественно встановлений знак і печатка Божих завітних обітниць. Саме це й робить хрещення засобом благодаті.

Розглядаючи хрещення як засіб благодаті, насамперед слід усвідомити, що це — божественний акт. Сам триєдиний Бог застосовує цей знак і печатку до Свого народу у Новому Завіті. Багато людей помилково вважають, що хрещення насамперед є знаком того, що вони самі зробили (тобто знаком їхнього власного проголошення особистої віри у Христа). Відповідно, часто можна почути, що хрещення — це «зовнішній знак внутрішньої віри». Безперечно, віруючі та їхні діти отримують хрещення як ознаку учнівства (Мт. 28:18–20; 1 Кор. 7:14) у послуху Ісусові. Однак цей завітний знак не вказує на щось, що зробили ми. Це знак, який указує на те, що Бог обіцяв зробити у Христі через Духа. Усвідомлення цього принципу є вкрай важливим, якщо ми хочемо зрозуміти, як саме хрещення діє як засіб благодаті.

Хрещення є знаком вступу до спільноти Нового Завіту. Коли людина приймає знак хрещення, Бог вводить її до видимої Церкви. Таким чином, вона відділяється від світу і стає членом спільноти поклоніння, що живе під служінням Божого Слова, таїнств і церковної дисципліни. Це не означає, що всі, хто отримує хрещення, мають благодать, яку воно зображує. Цілком можливо, що хтось може мати знак, але не мати реальності, яку він означає. Це видно з історії про ворожбита Симеона (Дії 8:9–24). Однак, подібно до іншого новозавітного таїнства — Вечері Господньої, хрещення не є порожнім знаком. Воно справді передає Божу благодать тим, кому вона належить, — тобто вибраним. Як сказано у Вестмінстерському визнанні віри (28.6):

«Дія хрещення не пов’язана з моментом його здійснення; проте при правильному користуванні цим таїнством благодать, яку обіцяно у ньому, не лише пропонує, а справді виявляє й передає Святий Дух тим (як дорослим, так і немовлятам), кому ця благодать належить, згідно з радою Божої волі у час, який визначив Він».

Члени Вестмінстерської асамблеї додали кілька важливих уточнень у це вчення про дієвість хрещення. По-перше, вони пояснюють, що дію хрещення не пов’язано з моментом його звершення. Таїнства не автоматично передають благодать усім, хто їх приймає. По-друге, вони наголошують, що таїнство хрещення передає благодать лише через дію Святого Духа. Якщо Святий Дух суверенно не дарує духовного відродження і просвітлення, то ні Слово, ні таїнства не передадуть Божу благодать людині. По-третє, дієвість хрещення поширюється лише «на тих (дорослих чи немовлят), кому ця благодать належить». Отже, реформатори Вестмінстеру вчать, що тільки вибрані отримують Божу благодать через це таїнство.

Як засіб благодаті, хрещення стає дієвим у житті вибраних завдяки суверенному відродженню Святого Духа. Це може відбутися як у дорослому віці, так і в дитинстві. Проте це відродження звершується в житті вибраних через вільну й незаслужену дію Святого Духа в їхніх серцях. Якщо людину було охрещено немовлям в ім’я триєдиного Бога, але вона прийшла до спасенної віри й покаяння вже в дорослому віці, правильно буде сказати, що «її хрещення стало дієвим у момент її покаяння» — не через саме покаяння та віру, а через благодатну дію Святого Духа, Який застосовує до її душі звершену жертву розп’ятого й воскреслого Христа.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.