Якою є людська природа за своєю суттю: доброю чи повністю гріховною?

Ідея про те, що люди за своєю природою є добрими, відлунює давню пелагіанську єресь, яка стверджувала, що гріх Адама торкнувся лише самого Адама. Згідно з цим поглядом людська природа не зазнала впливу гріхопадіння Адама. Писання навчає інакше, стверджуючи, що гріх Адама вплинув на все його природне потомство (Рим. 5:12–14). За своєю природою люди є «дітьми гніву» (Еф. 2:3). Саме це є богословським підґрунтям вислову повна зіпсутість (англ. total depravity). Іншими словами, гріх зіпсував кожного з нас (за винятком Ісуса) — серце, розум, тіло й душу. Це вчення проходить червоною ниткою через Старий і Новий Завіти (див., напр.: Бут. 6:5; Пс. 13:1–3; 143:2; Еккл. 7:20; Іс. 64:6; Мр. 7:18–23; Рим. 1:21–32; 3:10–18, 23; 8:5–8; Гал. 4:3; Еф. 2:1–3; 4:17–19; Тита 3:3).

Християни можуть плутатися, адже Писання навчає, що Бог створив людей за Своїм образом (Бут. 1:26, 27), і Бог називає все, що створив, добрим (в. 31). Якщо все, що Бог створив, є добрим, і якщо Бог створив людську природу, то хіба людська природа не є відповідно доброю? Так. У первісному стані людська природа була доброю. Проте складником людської природи є людська воля. Перші люди мали відповідальність досконало узгоджувати свою створену волю з Божою волею — коритися Йому. Натомість вони не послухалися Бога. Вони, подібно до сатани, образно кажучи, розвернули свою волю перпендикулярно до Божої волі, ввівши гріх і страждання у світ та у власну природу. Іншими словами, вони згрішили. Внаслідок цього людську природу було спотворено й зіпсовано. Подібне породжує подібне, і тепер усі люди народжуються із зіпсованою й занепалою людською природою. Люди народжуються рабами гріха.

Саме тому твердження «кожен трохи грішить» також є хибним. Ми схильні міряти себе за мірками інших людей й обирати для порівняння найгірші приклади. Нам подобається порівнювати себе з такими постатями, як Адольф Гітлер, йосип сталін чи Мао Цзедун. Легко почуватися добре щодо себе, якщо стандартом є не вбивати мільйони людей. Але це не той стандарт, за яким Боже Слово вимірює гріх. Стандартом є Божа воля, а вимогою — досконалий послух цій волі. «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як. 2:10; див. також Гал. 3:10). Питання полягає не в тому, чи утрималися ви сьогодні від убивства мільйонів, а в тому, чи ви досконало «любили Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім розумом своїм» сьогодні, і чи досконало любили «ближнього свого, як самого себе» (Мт. 22:37–39). Як часто ви не виконуєте цього досконало? Хіба лише «трохи»? Ні. Часто нам це не вдається, а отже ми багато грішимо. Саме тому ми потребуємо досконалої праведності Ісуса Христа. Він — єдиний, Хто будь-коли досконало виконував Закон.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.