Божа втіха при втраті дитини

По цей бік неба християнам не обіцяно здоров’я, щастя і багатства. Сумна реальність життя в занепалому світі така, що кожен із нас переживатиме різні втрати: здоров’я, роботи, стосунків або — найболючіше з усього — втрату дорогої нам людини. Коли ми переживаємо таку трагедію, буває важко побачити щось поза самою втратою. Вона може стати настільки всеохопною, що все інше поглине скорбота — навіть життєдайні істини Писання.

Я пережила це, коли моя донька Лейла народилася мертвою за тиждень до запланованих пологів. Я повністю зосередилася на своїй жахливій втраті: моя омріяна дитина померла; я ніколи не зможу її годувати, одягати чи піклуватися про неї; мій син Бен залишився єдиною дитиною; я знову могла зануритися в безпліддя; ми поховали доньку у могилі; і так далі, і так далі — очі моєї душі знову й знову дивилися на одну страшну реальність за іншою. Розглядаючи свою втрату та всі її шари, я припинила дивитися на Того, Хто єдиний міг дарувати втіху моєму смутку і світло моїй темряві. Авторка гімнів Гелен Леммел знала шлях виходу з мого майже відчаю:

Зверни свій погляд на Ісуса,

Пильно глянь у Його дивне лице,

І речі земні дивно потьмяніють

У світлі Його слави і благодаті.

Коли я звернула свій погляд на Ісуса, навіть втрата моєї дитини стала «дивно тьмяною», бо Його світло осяяло темряву. Погляд на Нього не притупив мого болю, але дав мені глибоку втіху посеред цієї трагедії.

Спаситель, Який піклується

Коли я звернулася до Ісуса, переживаючи втрату моєї доньки, я знайшла Спасителя, сповненого співчуття. Євангелія розповідають, яким ніжним було серце Ісуса до стражденних людей, які зазнали різних втрат. Один із найпрекрасніших прикладів цього — історія чоловіка, хворого на проказу, який благав Ісуса очистити його. Марко пише у своєму Євангелії: «І змилосердився Він, — простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: “Хочу, — будь чистий!”» (Мк. 1:41). За левитським законом цей чоловік був нечистим (Лев. 13), а отже — вигнанцем, завжди відокремленим від інших фізичною дистанцією. Та Ісус, сповнений співчуття, простягнув Свою руку через прірву відчуження й доторкнувся до нього. Скільки ж часу минуло відтоді, як цей чоловік востаннє відчував дотик іншої людини?

Євангелія подають нам багато прикладів того, як Ісус торкався життя людей, що жили під тягарем і зламаністю занепалого світу. Він зі співчуттям ішов назустріч матері, чий єдиний син помер (Лк. 7:11–15), хворим (Мт. 14:14), голодним (Мт. 15:32), сліпим (Мт. 20:30–34), а також виснаженим і безпорадним (Мт. 9:35, 36). У цих оповідях ми бачимо не Спасителя, байдужого до людських страждань, а Спасителя, Який зі співчуттям «простягає до нас Свою руку».

Спаситель, Який плаче

Мабуть, ніде ніжне серце Ісуса не відкривається так яскраво, як у найкоротшому вірші Біблії: «І закапали сльози Ісусові» (Ів. 11:35). Коли Він прийшов до гробу, де лежав Його мертвий друг Лазар, Ісус не зронив одну кінематографічну сльозу — Він плакав. Хоча Він знав, що за мить воскресить Лазаря, Він усе ж відчував глибокі емоції смутку і гніву.

Після того як Лейла народилася мертвою, я плакала більше, ніж будь-коли раніше. Та мене втішало усвідомлення, що мій Спаситель також плакав перед лицем смерті. У своїх коментарях на цей вірш Жан Кальвін пише: «Його так само зворушують наші біди, ніби Він Сам переживає їх разом із нами». У вашій втраті й у моїй Господь Ісус не тішиться нашим смутком. Він — Слово, що стало тілом, Яке відчувало скорботу в серці і сльози на щоках.

Спаситель, Який перемагає

Знання того, що Ісус піклується і плаче, дарує втіху у часи втрати, але цього самого по собі недостатньо. Бо яка користь у тому, що Ісус іде поруч із нами у стражданні і скорботі, якщо зрештою Він не може подолати це задля нас? Якщо Ісус не Переможець, тоді Він і не Утішитель. Коли нам боляче, ми потребуємо не лише Того, Хто співчуває, — ми потребуємо Спасителя.

Ісус прийшов не для того, аби прикрити наш біль пластиром; Він сягнув кореня всіх наших страждань — гріха. «Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево», щоб зламати прокляття гріхопадіння (1 Пет. 2:24). До того, як гріх залишив свій потворний слід на всьому, втрати не існувало. Не було плачу, розчарування, зламаності чи смерті. Коли Ісус воскресив Лазаря, Він показав, заради чого прийшов: «Щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола» (Євр. 2:14). Оскільки Христос переміг смерть і третього дня воскрес, Він дав нам нову надію на майбутній світ, де всяка скорбота й зітхання зникнуть, де більше не буде ні смерті, ні втрати.

Спаситель, Який утішає

Дізнавшись, що Лейла померла в моєму лоні, я занурилась у скорботу, яка загрожувала поглинути мене. Та звернувши свій погляд на Ісуса — Спасителя, Який піклується, плаче й перемагає у світі гріха, страждання і смутку, — я знайшла втіху, мою єдину втіху в житті й у смерті. Коли я звернула свій погляд на Нього, моя втрата стала «дивно тьмяною у світлі Його слави і благодаті».

О душе, чи ти втомлена і знеможена,

Чи не бачиш світла в темряві своїй?

Поглянь на Спасителя — і з’явиться світло,

І життя стане ряснішим і вільнішим.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.