П’ять моментів, які варто знати про пекло

Оскільки на тему пекла складно роздумувати, багато хто в Церкві та поза нею намагається пом’якшити цю ідею, адже як люблячий Бог може відсилати людей у таке жахливе місце? Проте Бог не просив нас звільняти Його від відповідальності за пекло, і Він не дозволяє так пом’якшувати цю тему. Багато з того, що ми знаємо про пекло, насправді походить з уст самого люблячого Ісуса, Чиє вчення про пекло ґрунтується на вченні зі Старого Завіту. Ось п’ять моментів, які варто знати про пекло.

1. Пекло – це реальне місце свідомого й нескінченного страждання.

Згідно з хибним ученням, відомим як анігіляціонізм, або умовне безсмертя, нечестивих буде знищено на Страшному суді. Їм не потрібно хвилюватися, що вони зазнаватимуть свідомого, вічного покарання у потойбічному житті. На противагу цьому, Біблія змальовує пекло як місце свідомих і вічних страждань. Ці страждання у пеклі нескінченні (Юди 13; Об. 20:10). Наприклад, у 16-му розділі Євангелія від Луки написано, що багач «терпів муки» (Лк. 16:23) в аду й усвідомлював свій жалюгідний стан, без сумніву, вважаючи за краще припинити існувати, ніж продовжувати мучитися.

Також немає жодного біблійного підґрунтя, що душа матиме «другий шанс». Статус тих, хто перебуває у пеклі, незмінний назавжди. Смерть знаменує момент остаточної зміни місця перебування. Отже, ідеї про те, що душі у пеклі зрештою буде знищено (анігіляціонізм) або що їм буде дано другий шанс, не мають жодного біблійного підґрунтя.

2. Пекло – це одне з двох можливих місць перебування кожної людини.

Коли людина помирає, її тіло ховають, а душа одразу переноситься у присутність Бога, де вона потрапляє або в рай, або в пекло. У Вестмінстерському віровизнанні 32.1 це описано так:

Тіла людей після смерті повертаються до пороху і тліють; душі ж їхні, які не вмирають і не сплять, маючи безсмертне єство, одразу повертаються до Бога, Який їх створив. Душі праведних, які стали досконалими у святості, приймають на найвищі небеса, де вони споглядають Боже обличчя у світлі і славі, чекаючи повного відкуплення своїх тіл. А душі нечестивих вкидають у пекло, де вони перебувають у муках і цілковитій темряві, чекаючи на суд великого дня. Крім цих двох місць для душ, які відокремилися від тіл, Писання не згадує більше нічого.

Останнього дня кожна душа возз’єднається зі своїм тілом. Цієї миті праведники перейдуть у вічне життя, тоді як нечестивих буде вкинено у «вічні муки» (ВВ 33.2). Знову ж таки, окрім цих двох місць для душ, які возз’єднаються зі своїми тілами під час воскресіння, Писання не згадує більше нічого.

3. Пекло – це місце присутності Божого гніву.

Вестмінстерське віровизнання 33.2 «вічні муки» пекла описує як місце покарання «з вічним знищенням від присутності Господа й від слави Його сили». Часто про пекло думають як про місце відокремлення від Божої присутності. Але Бог всюдиприсутній – Він не може десь не бути. Навпаки, Писання пекло описує як місце не відсутності Бога, а присутності Його гніву, Його нескінченного невдоволення й покарання. Наш Бог, Який є «палючим огнем» (Євр. 12:29), виллє Свої «лютість та гнів» (Рим. 2:8) на нечестивих у пеклі.

Якщо християнину це здається чимось поганим, то лише тому, що ця сторона Бога не узгоджується з нашими уявленнями про Нього, бо ми є Його улюбленими дітьми. Те, що нечестиві відчують у пеклі, – це гнів Божий, який Христос вгамував за Свій народ, але реальність пекла для нечестивців ще жалюгідніша, ніж навіть його символічні описи, так само як будь-який символ може лише недосконало представляти й позначати реальність. Можливо, біблійні символічні описи пекла пояснює те, що нескінченне покарання від святого Бога є невимовно жахливим.

4. Мешканці пекла – це ті, хто сам вирішив там опинитися.

Пекло – це місце призначення для тих, хто вирішив полюбити темряву, а не світло (Ів. 3:18–21). Може здатися, що це суперечить жагучому крику багача: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!..» (Лк. 16:24). Але зауважте, що багач раптово не забажав Бога; він просто бажає звільнення від Божого покарання.

Кальвіністи можуть і повинні охоче стверджувати, що кожна людина отримує в кінці те, що вона вільно обрала – або поклонятися Богові через народження від Святого Духа, або проклинати Бога. Ті, хто перебуває у пеклі, не можуть і не будуть скаржитися на несправедливість, бо вони отримали саме те, що їм належить, і саме те, що вони обрали. Біблія не бачить суперечності між тим, що пекло є покаранням, яке Бог посилає грішникам, і тим, що пекло є місцем, яке люди вільно обрали. Отже, пекло – це остаточне «віддавання» себе на поталу власним бажанням і пожадливостям тіла (Рим. 1:24).

5. Пекло відповідає Божій природі.

Пекло не є чорною плямою на Божому характері. Це не ганебне діло у Його резюме, яке не відповідає тому, ким Він є насправді. Ні, пекло узгоджується зі святою Божою справедливістю, яка вимагає, аби покарання за гріх було належним чином пропорційним провині суб’єкта. Божа справедливість і Його доброзичливість не є несумісними рисами. Вони цілком узгоджуються між собою, а рай і пекло є виявом цієї святої гармонії. Якби Бог не був справедливим, то анігіляціонізм, універсалізм чи будь-який інший небіблійний погляд на потойбічне життя був би цілком можливим.

Подумайте про доброзичливість і справедливість Бога в діях Його Сина. Чи не був би подвиг Христа марним, якби не існувало пекла? Якби злочестивих було знищено або якимось чином допущено до неба, чи не стала б тоді жертва Христа непотрібною? Заперечення пекла не тільки не узгоджується з Божим характером, а й рівнозначне потоптанню Сина Божого (Євр. 10:29). Божий характер – як Його справедливість, так і Його доброта – вимагає пропорційного виконання повного покарання за гріх для нечестивих назавжди.

Хоча про пекло можна було б сказати набагато більше, можливо, варто пам’ятати, що численні біблійні описи пекла призначено для того, щоб возвеличити благодать Христа, Який спас нас від нього, і розпалити в нас ревність застерігати інших, щоб вони рятувалися від пекельних мук, навертаючись до Христа в істинній вірі та покаянні.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.