Три моменти, які варто знати про книгу Захарії

1. Перше, що варто знати про книгу Захарії, – хто такий Захарія.

Захарія було поширеним ім’ям у Старому Завіті, але у першому вірші конкретно сказано, що він був «сином Берехії, сином Іддового». Згідно з Неемією 12:1–4, Іддо був одним зі священників, які повернулися до Палестини разом із Зоровавелем після вавилонського полону. Першим завданням для тих, хто повернувся до Юдеї після вигнання, було відбудувати храм, який зруйнували вавилоняни. Під керівництвом Зоровавеля робота спочатку просувалася успішно, але потім зупинилася через зовнішній тиск і внутрішню апатію (Езд. 4, 5). Іддо, дід Захарії, мабуть, брав участь у початкових роботах над храмом. Захарія відіграв важливу роль у завершенні цієї роботи. За іронією долі, за словами Ісуса (Мт. 23:35–37), Захарію було вбито саме у тому храмі, відновленню якого він так сприяв.

Утім, до свого вбивства Захарія довго служив Богу. Він датував свої перші послання (Зах. 1–6) другим роком правління Дарія, що відповідає 520 р. до Р. Х. Другу серію (Зах. 7–8) він датував двома роками пізніше, четвертим роком правління Дарія (518 р. до Р. Х.). Розділи 9–14 не датовано, але згадки про Грецію (Зах. 9:13) вказують на пізнішу дату, найімовірніше між 480–470 роками до Р. Х. Загалом Захарія пророкував приблизно п’ятдесят років.

2. Друге, що потрібно знати про книгу Захарії, стосується її послання.

Народ вийшов з Вавилонської неволі, але не відчував благословення та процвітання, на які сподівався. Він стикався з опором самарян, спустошенням землі, важкою працею та труднощами. Ситуація видавалася безнадійною; здавалося, ніби Господь забув про них. Ім’я Захарія означає «Господь пам’ятає», і саме його ім’я нагадувало народу, що Господь не забув про них.

Головною темою проповідей Захарії була надія на незмінний задум Бога. Надія – це майбутня перспектива віри. Як і вся справжня віра, надія є об’єктивною, і її цінність визначається об’єктом, на який її спрямовано. Надія – це не тремтливе вагання і сподівання, коли перехрещують пальці. Навпаки, це впевнене очікування, що Божі обіцянки не можуть бути нічим іншим, як правдою. Погляд, спрямований на Бога, є секретом надії, тому Захарія вказує людям на Бога – на Його силу, Його владу, Його вірність завіту та Христа.

З огляду на цей акцент на надію, не дивно, що книгу Захарії вважають однією з найконкретніших та явних месіанських книг у всьому Старому Завіті. Зосередження на Божому викупному задумі, аби скасувати прокляття у Христі й через Христа, було ключовим для плекання та відродження надії в народі, який багато у чому втратив надію перед обличчям тогочасних розчарувань. Побачити Христа означало побачити ядро Божої обітниці й бути впевненим у кожному іншому слові, бо всі обітниці Божі є «так» і «амінь» у Христі (2 Кор. 1:20).

Коли Захарія звертає увагу на прихід Христа, найвизначнішою є його увага до посередницьких функцій Христа як ідеального Пророка, Священника й Царя. Його пророче служіння як представника Бога очевидно в Захарії 13:7, де Господь Саваот називає Месію «Моїм Пастирем» і могутнім чоловіком, рівним Йому, Якого Він Сам вражає. У Матвія 26:31 це безпосередньо пов’язано з Христом і хрестом. Це також має паралелі зі словами Христа про Доброго Пастиря, де Він заявляє, що віддає Своє життя за овець і що Він та Його Отець є одним (Ів. 10:30). Священицьке служіння найбільш явно виражено у значущому месіанському титулі «Пагінець», що зустрічається в Захарії 3:8 і Захарії 6:12 за аналогією з первосвященником Ісусом Навином. Крім того, усе видіння про Ісуса Навина, який стоїть перед небесним судом, є прекрасною картиною того, як Бог прощає й виправдовує грішників: потреба у виправданні велика, акт виправдання милостивий, основа виправдання (Пагінець) міцна, а вимога виправдання логічна. Царювання Христа бачимо в Захарії 10:4 (наріжник, кілок, лук бойовий, з нього вийдуть керманичі разом усі) і Захарії 9:9, пророцтві, яке так конкретно здійснилося у Пальмову (Вербну) неділю. Аспекти царювання, пов’язані з другим приходом Христа, також є частиною надії (Зах. 14). Зовсім не буде перебільшенням назвати це пророцтво «Євангелієм від Захарії».

3. Третє, що потрібно знати про книгу Захарії, стосується його методу.

У Захарії 1:1 сказано, що до нього було слово Господнє. Одним зі способів, у який він отримував слово, були видіння. У перших шести розділах записано низку видінь, які містять панорамний огляд Божого задуму щодо Його народу від безпосередніх обставин того часу до остаточного завершення світу.

Окрім обʼявленого послання книга Захарії є збіркою прикладів того, як Бог обʼявляв Своє слово через видіння. По-перше, видіння були особистими і внутрішніми. Тільки пророк міг їх бачити. По-друге, той, хто отримував видіння, був активним учасником. Захарія розмовляв з ангелом-тлумачем, який давав йому вказівки щодо значення видіння. По-третє, видіння були дуже символічними. Кольорові коні, чотири ремісники, свічники й оливкові дерева, летючі сувої та бойові колісниці, запряжені кіньми – усе це вказувало на якусь духовну реальність.

Ще однією особливістю методу Захарії був апокаліптичний тон, свого роду передбачення, що стосувалося далекого майбутнього, включаючи остаточний кінець. Тому послання Захарії виходить за межі після вигнання Ізраїля. Він запевняє Церкву, що Бог усе контролює і що все йде за планом, аби здійснити вічний задум і мету Бога.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.