Три моменти, які варто знати про книгу Єзекіїля

На сторінках книги пророка Єзекіїля часто відчувається різного роду напруга: народ Божий, розділений на вигнанців у Вавилоні та обложених мешканців Єрусалима, зболений пророк зі священичого роду, який 390 днів лежить на лівому боці й відмовляється оплакувати смерть своєї дружини, а також видіння езотеричної символіки у поєднанні з яскравими, тривожними пророцтвами (Єз. 4:4–8; 24:15–24). Мабуть, найбільша напруга у книзі Єзекіїля полягає в розкритті характеру Бога: трансцендентного, але іманентного, святого, Який ображається на гріх, але прощає, страшного у Своєму суді, але дивовижного у Своєму милосерді. Хоча ці суперечності можуть засмутити або заплутати читача, книга Єзекіїля розкриває ім’я і славу Господа в унікальний і повчальний спосіб. Ці три моменти допоможуть вам позбутися цієї напруги й отримати задоволення від пророцтв Єзекіїля.

1. Дивні видіння та пророцтва Єзекіїля розкривають нам славного Бога, Якого можна пізнати.

Вам не потрібно заглиблюватися у книгу Єзекіїля, щоб відчути здивування. У його першому видінні й покликанні є чотири живі істоти (пізніше названі херувимами) із жахливими характеристиками, зображення «подоби Господньої слави», що шокує сприйняття, і низка дій, що супроводжують його доручення, включаючи споживання сувою й німоту (Єз. 1:1–3:27; 10:20). І це лише початок книги. Символічні дії, образи і проголошення, а також поява славного Господа та Його ангельського оточення повторюються протягом усієї книги (див. Єз. 10:1–22; 40:1–4).

Але знайте: ви повинні відчувати здивування. Бачачи славу трансцендентного Бога, у вас має зʼявлятися захват і смирення. Побачивши її, Єзекіїль падає долілиць (Єз. 1:28). Частково мета цього опису його сповненого Духа служіння полягає в тому, аби спонукати нас до такої ж побожної реакції. Люди як Єзекіїль, як вавилонські вигнанці, як ми, не можуть пізнавати Бога на власних умовах: Він повинен об’являти Себе. Однак зрозумійте правильно, Єзекіїль показує, що наш суверенний Бог є іманентним та об’являє Себе у всьому світі, оскільки фраза «Ви пізнаєте, що Я Господь» зустрічається у всіх пророцтвах як до Ізраїля, так і до інших народів (Єз. 7:4, 9; 11:10; 13:9 та ін.).

На жаль, людський гріх і відступництво вимагають, аби святий Бог першим обʼявив Себе у покаранні, що підводить нас до наступного пункту.

2. Священиче походження Єзекіїля випливає з акценту на Божій святості.

На початку книги Єзекіїль називає себе священником, але, швидше за все, він ніколи не мав можливості служити у цій ролі в Єрусалимі (Єз. 1:3). Натомість Господь закликає його служити Своїм пророком, спочатку даючи пророцтва про покарання Його бунтівному народу, а потім нечестивим народам (Єз. 1:1–24:27; 25:1–32:32). Попри цю зміну «кар’єри» Єзекіїль значною мірою спирається на свої священицькі знання, особливо щодо Божої святості у покаранні.

Єзекіїль, сповнений Духа, як прокурор, не стримується у викритті переступів старозавітної Церкви проти Божих законів та їхнього осквернення через ідолопоклонство (Єз. 5:6; 16:59). Ці дії загрожували «осквернити» саме імʼя Господа, що спонукало Бога зберегти його святість, усунувши Свою славну присутність (символом якої був Його небесний переносний престол) з Єрусалима і призначивши для народу день загибелі (Єз. 20:9, 14). Єзекіїль показує огидність ізраїльського бунту через різні літературні образи і, мабуть, жоден з них не є більш бентежним, ніж алегорія про двох невірних сестер (Єз. 23:1–49). І щоб народи не раділи падінню Єрусалима і не вважали себе невразливими, Єзекіїль адресує сімом навколишнім царствам – які символізують усі народи світу – подібні пророцтва про покарання. Вони теж відповідатимуть за своє зло і бунт проти святого Бога, і світ пізнає Його славу через їхній суд.

Утім, щоб Ізраїль не втратив надію, Єзекіїль використовує іншу священицьку концепцію, аби передбачити відновлення: храм.

3. Ісус виконує пророцтва Єзекіїля про відновлення храму Божого.

Навіть посеред покарання славний, святий Бог Ізраїля пророкував про відновлення. Він точно воскресить Свій завітний народ так само, як Єзекіїль бачив оживлення сухих кісток (Єз. 37:1–14). Однак Господь не просто відновить їх до того стану, в якому вони були перед покаранням, а й очистить їх і дасть їм нове серце, відновить їх у їхньому прабатьківському царстві, поставить над ними праведного царя з роду Давидового й вічно перебуватиме серед них (Єз. 36:22–37:28). Єзекіїль передбачає цей змінений стан завітного миру насамперед у своєму видінні нового храму, який символізує вічну присутність Господа, як це зрозуміло з назви міста – «тут Господь» (див. розділи 40–48).

Виконання пророцтва Єзекіїля перевершує відбудову Другого Храму, досягаючи своєї кульмінації в Ісусі. Про це свідчать натхненні послання апостола Івана. Повнота Божої слави проявляється у втіленому Сині Божому, Який перебуває посеред Свого народу й об’являє Бога (Ів. 1:14–18). Ісус ототожнює Себе з храмом, порівнюючи його руйнування зі Своїм розп’яттям, а славу його відновлення зі Своїм воскресінням (Ів. 2:18–22). Ба більше, оскільки Єзекіїль бачить річку, що витікає з храму і дає життя всьому світу, так і Ісус проголошує Себе джерелом живої води (Ів. 4:1–43; 7:37–39). У своєму останньому видінні Іван бачить цю саму річку, що витікає від престолу Бога й Агнця, приносячи очищення і зцілення Його народу, розсіяному по всьому світу (Об. 22).

Велика напруга у книзі Єзекіїля переросла в найбільший потенціал, який тільки можна собі уявити: вічну присутність Бога й Агнця.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.