Три моменти, які варто знати про книгу Екклезіаста

1. Книга Екклезіаста нагадує нам, що життя коротке. 

Чимало людей спотикаються на самому початку книги Екклезіаста через анонсовану тему книги. У Біблії короля Якова KJV (та пов’язаних із нею перекладах), ця тема звучить як «Марнота марнот; усе – марнота». Новий міжнародний переклад NIV формулює це як «Цілковито безглуздо. Усе безглузде». Християнська стандартна Біблія CSB каже: «Абсолютна даремність. Усе даремне». Тож, якщо все марнота, даремне чи безглузде, навіщо читати далі? Здається, це твердження суперечить усьому, чого Біблія навчає про життя.

Однак, можливо, проблема криється у перекладах й очікуваннях, які вони викликають. Єврейське слово, яке перекладено як «марнота» (hebel), дає відчуття минущості, тлінності і швидкоплинності. Яків підхоплює цю ідею, коли каже: «Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає!..» (Як. 4:14). Перше, що ми маємо знати про книгу Екклезіаста, – те, що вона навчає нас, що наше життя тут, під сонцем, проходить.

Днів наших небагато, і вони швидко минають. Як каже Еклезіаст: «Покоління відходить, й покоління приходить» (Еккл. 1:4). Цю ідею можна знайти у всьому Священному Писанні (див. Пс. 90:10; 103:15; Як. 4:14). Схожу ідею знаходимо у 2 Кор. 4:18: «коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!» Оскільки наші життя короткі, «Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби» (Еккл. 9:10).

2. Книга Екклезіяста нагадує, що ми живемо в занепалому світі. 

Друге, що ми маємо знати про книгу Екклезіаста, – те, що вона нагадує нам, що ми живемо в занепалому світі. Коли я став християнином, у парацерковному служінні, де я провів якийсь час, була євангелізаційна брошура, що наголошувала на Ів 10:10: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали». У мене це викликало очікування, що попереду легкий шлях, хоча цей уривок зовсім не про це. Далі я мав вивчити, що, хоч мені й дано нове життя, сам світ ще не створено наново. 

Павло навчає того самого, коли каже: «бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих» (Рим. 8:20, 21). Слово, яке вживає Павло, перекладено як «марнота», воно є тим самим грецьким словом, котре використано в Септуагінті (грецькому перекладі Старого Завіту) для перекладу hebel в Екклезіяста.

3. Книга Екклезіяста нагадує нам, що радість можлива у занепалому світі. 

Процитовані вище переклади hebel є не зовсім неправильними. Оскільки ми – недовговічні істоти, які живуть у світі, котрий зіпсував гріх, наші дії часом можуть здаватися марними. Наша зайнятість може здаватися безглуздою. Саме наше життя може здаватися даремним. Якби це було все, що мала сказати книга Екклезіаста, вона і справді була б книгою, об яку можна спіткнутися. Тож, ми маємо навчитися третього, що говорить книга Екклезіяста: радість можлива навіть у занепалому світі.

Книга Екклезіаста чітко пояснює, що радість знаходять не там, де ми сподіваємося її відшукати. Її не можна знайти у великих подіях чи пам’ятних моментах. Натомість її можна знайти у звичайних, простих і повторюваних моментах повсякдення: «Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!» (Еккл. 2:24). Соломон неодноразово заохочує нас спочатку знайти і прийняти радість цих звичних аспектів життя.

І, по-друге, він закликає нас визнати, що це добрі дари від Господа: «І отож, як котрий чоловік їсть та п’є і в усім своїм труді радіє добром, це дар Божий!» (Еккл. 3:13; див. також Еккл. 5:19, 20; 9:7). Як каже Яків: «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього немає переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його» (Як. 1:17, 18). І радість, яку Він дає нам тут, є передчуттям радості, котра прийде у світ, що більше не буде зіпсованим і де ми більше не будемо минущими, а радше безсмертними створіннями.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.