Три моменти, які варто знати про Перше, Друге і Третє послання Івана

Біблія містить чимало прихованих дорогоцінних скарбів. Багато з них можна знайти в невеликих книгах Біблії. Більшість християн, які серйозно ставляться до читання Божого Слова, досить добре знайомі з його «великими книгами» (такими як Буття, Псалми, Ісаї, Євангеліє від Івана, Послання до римлян та ефесян). Проте, гадаю, не так багато людей добре знайомі з такими книгами, як книга Йоіла, Огія, Софонії та три послання Івана.

У цій короткій статті ми поміркуємо над трьома моментами, які кожен християнин має знати про три послання Івана.

1. Хоча ці книги короткі, вони відіграють важливу роль у духовному зростанні та зрілості християнина.

Після сорока років пасторського служіння я навчився не припускати, що християни знають Біблію так само добре, як попередні покоління. Біблійна грамотність і роз’яснювальна біблійна проповідь уже не такі поширені, як колись. Загальну увагу навіть вірних віруючих заражено духом часу. Благе бажання служити, підлаштовуючись до культури, часто призводить до того, що проповіді стають більш тематичними, ніж роз’яснювальними. Усе це позбавило віруючих знання Слова Божого, яке було б таким же широким і глибоким, як і все Писання.

Павло нагадував Тимофію: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тим. 3:16–17). Павло особливо підкреслював цю істину цьому молодому Божому юнакові, щоб він прийняв написане Слово Боже у всій його повноті і щоб воно формувало його життя і служіння. Те, що було написано для Тимофія, безсумнівно, є не менш актуальним для кожного християнина.

Отже, ми повинні знати послання Івана, щоб виховуватися у праведності і стати досконалими християнами, готовими до всякого доброго діла.

2. Три послання Івана було написано на тлі темної завіси єресей, які загрожували чистоті, миру та місії Церкви.

Ці єресі не були чимось новим для часів Івана. Сатана регулярно сіяв їх, щоб підірвати Христову Церкву, поглинути її собою і позбавити її євангельської віри. Починаючи свій перший лист, Іван пише:

А це звістка, що ми її чули від Нього і звіщаємо вам: Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви!

Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо й правди не чинимо! Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!

Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої. А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і слова Його нема в нас! (1 Ів. 1:5–10)

Зверніть увагу на тріаду: «Коли ж кажемо…» (1 Ів. 1:6, 8, 10). Чому Іван відчуває потребу написати це? Бо деякі люди в церкві говорили, що вони мають стосунки з Богом, але ходили у темряві. Пізніше, у 1 Івана 2:19, Іван пише: «Із нас вони вийшли, та до нас не належали». Як вірний пастор Іван застерігає своїх «улюблених дітей», так він їх називає, щоб вони стереглися фальшивого вчення: «Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви!» (1 Ів. 1:5; див. також 1 Ів. 2:22; 4:1–3).

У Другому і Третьому посланнях Івана ми бачимо ще більше бажання апостола застерегти своїх дорогих дітей від помилок. У 2 Івана 7 ми читаємо: «Бо в світ увійшло багато обманців, які не визнають Ісуса Христа, що прийшов був у тілі. Такий то обманець та антихрист!» У 3 Івана 9 Іван навіть попереджає своїх дорогих дітей про конкретну людину «Діотрефа, що любить бути першим у них». Іван дуже добре знає, що поганий характер так само смертельно небезпечний, як і погане вчення, і може зіпсувати життя Божого народу.

3. Три послання Івана є взірцем любові, співчуття та відваги, які повинні бути притаманні кожному служителю євангелія і, власне, кожному християнину.

Служіння, що прославляє Бога і дбає про овець, ґрунтується на проповідях, які є не тільки точні й ортодоксальні, а і сповнені співчуття, відваги та лагідності. Вражає, як часто Іван називає своїх читачів «діточками» (1 Ів. 2:1, 12, 28; 3:18; 4:4; 5:21). Його вчення для них випливало з його любові до них. Наскільки б змінилися багато наших церков, якби люди знали, навіть відчували, що їхні пастори носять їх у своїх серцях і дбають про їхнє благо більше, ніж про своє життя.

Три листи Івана – це євангельські перлини. Читайте їх, міркуйте над ними і, можливо, навіть докладіть зусиль, аби запам’ятати їх, щоб і надалі зростати у благодаті нашого Господа.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.