Як читати Божий Закон?

Закон Божий, також відомий як П’ятикнижжя (Буття, Вихід, Левит, Числа та Повторення Закону), не завжди легко зрозуміти. Згідно з правильним підходом до Закону, ми можемо вчитися з усіх законів Старого Завіту, навіть якщо деяких із них ми більше не дотримуємося, оскільки їх було виконано у Христі. Нижче наведено кілька принципів, які допоможуть нам зрозуміти цей біблійний жанр.

1. Три основні складники Закону.

Зазвичай закон поділяють на три складники: моральні закони, обрядові закони та цивільні закони.

• Моральні закони підсумовано у Десяти Заповідях. Це абсолютні та універсальні твердження, які не мають конкретних покарань і які написав перст Божий (Вих. 31:18). Вони є основою для решти законів Старого Завіту і, згідно зі словами апостолів, є досі обов’язковими для християн (Рим. 13:8–10; Еф. 6:1).
• Обрядові закони стосуються поклоніння в Ізраїлі, а також питань ритуальної чистоти та нечистоти — адже у стані нечистоти людина не могла наближатися до скинії. До них належать закони про жертви (Лев. 1–7), про їжу (Лев. 11) і про різні стани нечистоти (Лев. 12–15).
• Цивільні закони регулюють управління Ізраїлем як нацією. Вони містять положення щодо суддів (Повт. Зак. 17:8–13), соціальні устави, як-от рабство чи невільницька праця (Вих. 21:1–11; Лев. 25:39–55), а також інші норми регулювання людської поведінки (Вих. 21:12–26; Лев. 24:17–23; Повт. Зак. 19:1–22:8).

Хоча відмінність між моральними, обрядовими й цивільними законами не є жорсткою, її корисно знати та її підтверджує те, як апостоли використовують закони Старого Завіту у Новому Завіті.

2. Три основні функції Закону

Поширеним підходом до розуміння Закону у житті Божого народу є так звана «триєдина функція Закону»:

• Перша функція Закону: Закон служить дзеркалом, що показує наш гріх і нашу потребу у спасінні. Його прокляття падає на тих, хто не довіряє Богу і вперто не кориться Йому.
• Друга функція Закону: Закон стримує беззаконня, попереджаючи людей про цивільні наслідки порушення Божого порядку.
• Третя функція Закону: Закон даровано у контексті викуплення (Вих. 20:2), аби Божий народ знав, як жити вгодно Йому. Тут Закон відіграє роль в освяченні, допомагаючи нам зростати у стосунках з Богом.

Приклад підтвердження цієї триєдиної функції Закону у Новому Завіті можна знайти у використанні шостої заповіді — «Не вбивай»:

• перша функція — Як. 2:9–11;
• друга функція — 1 Тим. 1:9–10;
• третя функція — Рим. 13:9–10.

Хоча нас засуджує Закон, бо ми порушили його, добра новина полягає у тому, що Христос виконав Закон за нас, досконало його дотримавшись. Бог як Суддя виправдовує нас, проголошуючи праведними через віру у звершену жертву Христа. У процесі освячення ми маємо з Ним стосунки як з Отцем, а Закон служить благословенням, що зміцнює ці стосунки.

3. Закон Старого Завіту слід розуміти у світлі приходу Христа.

Прихід Христа і виконання Ним Закону вплинули на те, як ми застосовуємо Закон сьогодні:

• Моральні закони залишаються обов’язковими, хоча деякі елементи мали обрядову форму. Наприклад, день відпочинку у четвертій заповіді — це сьомий день, присвячений спогаду про створення світу й викуплення (Вих. 20:8–11; Повт. Зак. 5:12–15). А в Новому Завіті віруючі збираються першого дня тижня, бо воскресіння Христа започаткувало нове творіння. Ми радіємо Його перемозі над гріхом і смертю, очікуючи остаточного відпочинку (Об. 1:10; Євр. 4:1–11).
• Цивільні закони регулювали життя Ізраїля як нації. Вони встановлюють принципи праведності, що походять від праведного Царя. Ці принципи залишаються повчальними для правителів і християнського життя, навіть якщо ці закони не потрібно встановлювати сьогодні у тому ж вигляді (див. Вестмінстерське віросповідання 19.4 щодо «загального морального принципу» цивільних законів). Апостоли розглядають смертну кару, яку згадано у цивільних законах, як прообраз можливого відлучення від церкви, мета якого — зберігати Божий народ у чистоті (1 Кор. 5:13; Повт. Зак. 17:7).
• Обрядові закони регулювали жертви, чистоту/нечистоту, храмові обряди. Але ці закони скасовано, оскільки їх виконав Христос. Він — досконала жертва (Євр. 10:11–14), тому ми більше не приносимо жертв у поклонінні. Він — Храм, у якому перебуває слава Божа, тому ми не поклоняємось у певному географічному місці, а поклоняємось у дусі й істині (Ів. 2:19; 4:24). Певні приписи щодо їжі і крові більше не роблять людину нечистою, щоб юдеї могли проповідувати євангеліє язичникам, виконуючи Велике доручення (Мт. 28:19–20; Дії 10:9–14).

Для тих, хто слідує за Христом, Закон — це добро:

«Як я кохаю Закона Твого, цілий день він розмова моя!» (Пс. 118:97).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.